Біографії. Коцур Анна Дмитрівна

(1923-1996)

Народилася 19.09.1923 р. в с. Верхнє-Синьовидне Сколівського р-ну Львівської обл. у робітничій родині. Батько працював на лісопильному заводі. Мати Марія Вірт походила з родини багатих німецьких колоністів. Анна була старша з 5 дітей. У 1936 р. помер батько, і Анна фактично виховувала молодших дітей. Закінчила сільську школу, у. 1943 р. - торгівельну школу і в 1946 р. педучилище в місті Стрий. Ще з 1944 року почала працювати вчителькою 5-7 класів у селах Ямельниця, Крушельниці, Сопіт. Крім того, закінчивши курси кравецтва та виготовлення головних уборів, підробляла шиттям  і конструюванням капелюхів. Мати померла у 1949 р.

Анна в 1939  року вступила до ОУН. Була зв’язковою підпілля. Через хату Коцурів у Синьовидному переходили медикаменти, зброя. Анна розводила по надійних людях повстанців на нічліг, перев’язувала й лікувала поранених. Мала псевдо «Стріла».

Арештована 29.08.1950 р. на педагогічній нараді у місті Сколе за антирадянське виховання. У її школі не було піонерів та комсомольців. Під час слідства її привезли у Синьовидне і вкинули до підвалу, де були тіла трьох убитих повстанців. Вимагали їх пізнати, жорстоко катували, замкнули там на 3 доби. Вранці кинули на машину, прив’язавши чоботи  до спухлих від катування ніг, і відвезли у Дрогобицьку в’язницю. Згодом перевели у Стрийську катівню, і там повідомили ОС НКВС за статтями 54-1а і 54-11 - 10 р. таборів з конфіскацією майна. Етапували через Харків, Новосибірськ, Челябінськ до Тайшету Іркутської області, у табір «Чорна Ялта». Звідти після сортування відправили на станцію Костомарово, з якої пішим конвоєм у ліс. Розмістили в конюшні, обмундирували в чоловічий одяг. Працювали на лісоповалі, будували новий табірний пункт. Від непосильної праці й недоїдання більшість швидко виснажилися, і їх перевели у сільськогосподарський табір, а з першим снігом – на слюдяну фабрику в Тайшет, у табір №29. Там і був намальований на слюді портрет Т. Шевченка. Хворе серце й скалічені руки перешкоджали роботі. Постійне недовиконання непосильних норм виробітку каралося штрафними, ще нижчими нормами харчування. Жорстоко каралося і дотримання звичаїв – відзначення релігійних свят. За це карали карцером. У таборі була група галичан та інших віруючих, які гуртувалися між собою для молитви, пісні, святкових обрядів. Анна Коцур склала невільничу молитву, яка поширилася у таборі. Її активність і авторитет непокоїли табірне начальство, і Анну перевели у табір суворого режиму №20 – на будівництво залізниці біля Чити.

У 1956 р. Анну переводять у Маріїнські табори Кемеровської області. Там від нервового і фізичного виснаження у неї відмовили ноги, вона на 7 місяців потрапила до тюремної лікарні, де утримували багатьох кримінальних злочинців. У лікарні вона вишила образ Божої Матері і кілька серветок. Тоді вже йшли масові перегляди справ, але такі активісти, як Анна Коцур, звільненню не підлягали, і її знову скерували до табору на станції Суслово. Там залишалося лише 28 невільниць, з них 13 українок. У 1958 р. її перевели у Кемерівську в’язницю №6. Там вона через півроку, 23.09.1958 була повторно засуджена Кемеровським облсудом за ст. 58-10 ч.1 на 5 р.

Звідти повернули у Суслово. Кілька раз приїжджали туди два слідчі з Маріїнської в’язниці, які намагалися завербувати її у донощики. За цю невдачу слідчого Логвинова розжалували з капітана в лейтенанти, і після цього він постійно намагався помститися: перевів на важчу роботу, заборонив листування, ображав найбруднішою лайкою.

У 1961 р. Анну етапували через Тайшет у Мордовію. У дорозі вона тяжко захворіла на легені, два місяці пролежала у Новосибірській тюремній лікарні, а потім рік в ОЛП 17/а селища Явас у Мордовії була на інвалідності. 23.11.62 р. її повідомили про помилування. У довідці зазначено: «Термін з 25.08.58 до 22.11 62 (звільнена), п/я 385».

Повернувшись у Львів 18.12.1962 р., зупинилася у сестри Дарії, 1931 р.н., яка працювала технологом на заводі «Львівприлад» і жила одиноко. Із собою привезла табірний номер АЖ-257 і кілька вишивок. Наступного дня незваний гість з УМВС наказав залишити Львів. У брата Богдана в рідному селі також відмовили у приписці й роботі. Нарешті вдалося влаштуватися вчителькою початкової школи в с. Жуків Золочівського району, де працювала з 1963 до 1971 рік. Часті відвідини працівників МДБ змусили розрахуватися. Далі працювала у Львові, вихователем дитячого садка № 115, з якого у 1989 р. звільнилася на пенсію. Жила у Львові, а померла у В. Синьовидному, 15.01.1996 р. Похована поруч з батьками.

Брат Богдан Коцур, 1928 р.н., член ОУН на псевдо «Муха», токар за фахом, також репресований, відбув 8 років неволі, працював у Львові. живе у рідному селі.

Брат Данило Коцур 1934 р.н., вчився у Львівському кінотехнікумі і був отруєний однокурсниками інших переконань у 1950 р.

Молодший брат, Степан Коцур, 1936 р.н., працював кранівником, жив з родиною у Кривому Розі, помер у 2003 р.

Увічненням пам’яті рідних займається Дарія Коцур, яка і далі живе у Львові, веде активне громадське життя. Вона і передала у львівський історичний музей родинні реліквії, які ми представляємо у нашому Віртуальному Музеї ГУЛАГу. Це і вишивки, і фотографії, і речові експонати.