Біографії. Михайло Васильович ГРИНІВ

(1886 – 1940 )

Походження великого славного роду Гринівих простежується від подружжя Дмитра Гриніва (1800 – 1872) та Анни Майдан (1801 – 1874). Їх садиба розкинулася в долішній частині села, у підніжжя Данчиці, серед вишневого саду. Їх син – Ілля Гринів -  був неписьменним, але мудрим газдою. Він збагнув, що неосвіченість є причиною селянських злиднів, і послав  свого сина Василя ( 1850 – 1911) на науку до дяка. Василь багато читав, займався самоосвітою, вивчив домінуючу за панування Австрії німецьку мову. Одружившись  із Марією з Павлюків (1860 – 1939), свій потяг до освіти Василь Гринів передав дев’ятьом своїм дітям. Чотирьох із них по закінченні сільської школи післав на дальші студії.

Серед дітей Гринівих Михайло відзначався погідною вдачею, лагідністю, добротою, готовністю захистити скривдженого, прийти на допомогу потерпілому. Навчався у сільських школах Долини та Олеші, пізніше в Товмачі і Станіславові. Здобув вищу освіту у Празі, де закінчив юридичний відділ Університету.

З початком І світової війни був покликаний до австрійської армії, воював на італійському фронті, де потрапив у полон. З Італії повернувся у 1920 році до Праги, там захистив при Університеті докторську дисертацію. Тоді ж одружився зі Стефанією Рогозинською (1894 – 1976), онукою отця Івана Ляторовського, донькою бургомістра міста Бучач. Юридичну адвокатську практику проходив у Товмачі, в канцелярії доктора Івана Макуха, відомого громадського діяча, колишнього члена Української національної Ради.

Основна професійна та громадсько-політична діяльність доктора Гриніва припадає на 1926-1939 роки. У Бучачі він відкриває свою адвокатську канцелярію, у якій знаходять пораду і захист навколишні селяни, українські культурні та кооперативно-господарські установи. У 30-ті роки Михайло Гринів приймає дієву участь у роботі всіх українських товариств і установ Бучаччини. У ті часи саме правники переймали провід в організації громадського життя і самооборони галицьких українців, бо вони були вільніші у своєму службовому становищі і краще знали, як використати конституційні права в інтересах свого народу. Михайло Гринів був головою Надзірної ради Повітового союзу кооператорів, директором Українського кредитного банку, головою повітової ланки партії УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) та членом управ інших повітових організацій у Бучачі, як-то “Просвіта”, “Рідна школа”, “Міщанське братство”.

З початком польської пацифікації, 16 жовтня 1930 року, д-ру Гриніву, попередженому друзями, довелося рятуватися від озброєних уланів утечею через вікно. Протягом тижня мусів переховуватися, щоб уникнути побоїв і знущань. Значного руйнування тоді зазнав Повітовий союз кооператорів.

Прихід більшовиків у 1939 році призвів до припинення діяльності всіх українських громадсько-політичних організацій. Їх діячі зазнали жорстоких репресій. Запрацювала машина знищення національної інтелігенції.

27 вересня 1939 року, саме на свято Чесного Хреста, пана Михайла підступно виманили з дому і одним із перших заарештували.  Незабаром бучацьких політв’язнів перевели до сумнозвісної Чортківської в’язниці. Тюремна обслуга, поважаючи відомого правозахисника, дозволяла родині передавати речі, продукти, навіть записки. Так рідні довідалися про єдине звинувачення д-ра Гриніва – у керівництві повітовою ланкою УНДО.

13 квітня 1940 року по всій Галичині були депортовані до Казахстану родини політв’язнів. На збори серед ночі давали не більше години. Пані Стефанія Гринів, з дітьми Богуславою та Ігорем, протягом довгих 7 років ділили гірку долю депортованих земляків, зазнавши безправ’я, холоду, голоду, непосильної праці.

Лише у 1994 році довідалися рідні про долю Михайла Гриніва. Його розстріляно без суду і слідства, за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 5.03.1940 р., разом з іншими 3435 “врагами советской власти” у в’язницях Західної України. У дальнішому були знищені усі документи і свідки цієї кривавої акції. Тепер удалося виявити лише іменні списки розстріляних тоді політв’язнів, у яких ім’я Михайла Гриніва значиться серед 418 жертв Тернопільської області. Досі не встановлені механізм, дата і місце цього жахливого злочину комуністичного режиму.

Обом дітям Михайла Гриніва по засланні вдалося здобути вищу освіту. Богуслава Гриніва, народжена 1924 року, закінчила Львівську Політехніку, стала кандидатом технічних наук, працювала доцентом кафедри нарисної геометрії. Тепер пенсіонерка. Мешкає у Львові, має трьох дітей, діждалася й виховує п’ятьох онуків. Веде активне громадське життя.

Ігор Гринів (1925 – 1985) закінчив Ветеринарну академію, працював лікарем. У Львові живуть обоє його дітей і четверо онуків.